Сьогодні мешканці великих міст вже не можуть уявити квартири, будинки чи офіси без якісної системи вентиляції. І це не дивно, адже давно доведено, що свіже повітря – необхідна умова комфортного самопочуття та міцного здоров’я кожної людини.

Термін «вентиляція» походить від лат. ventilatio — провітрювання. Це – видалення з приміщення повітря із залишками надмірного тепла, вологи, шкідливих речовин та заміна його свіжим, вуличним.

Історія вентиляції бере свій початок із давніх часів. Перші системи вентиляції з’явилися у древньому Єгипті. Їх застосовували для провітрювання храмів, палаців, гробниць. Яскравим прикладом є піраміда Хеопса. При її будівництві будівельники того часу передбачили розвинену вентиляційну систему, в якій розташування повітроводів було чітко продумане і спроєктоване.

У I столітті до н. е. стародавні римляни, прокладаючи централізоване опалення в громадських лазнях і будинках багатих вельмож, підключали до печей повітропроводи, які прокладали під підлогою. У такій вентиляційній системі було продумано та реалізовано спеціальні кам’яні канали для диму, що відходили від головного джерела обігріву. Таким чином, дим проходив шлях під підлогою і виводився назовні. Такий механізм повітрообміну на той час став справжнім технологічним проривом, адже вдавалося не лише обігріти будинок, а й уникнути потрапляння диму всередину приміщення, залишити його свіжим. Це і було основним завданням вентиляції на той час – зробити житло максимально чистим і придатним для життя.

Після цього, прогрес у сфері повітрообміну приміщень ще довго залишався на тому ж рівні.

У середньовічних палацах і замках основним опалювальним приладом стала жаровня (середньовічна опалювальна батарея), яка мала вигляд переносної печі, накритої ковпаком.

Вона складалася безпосередньо, з самого вогнища, димаря та покриття, що перешкоджало вітру порушувати тягу. Для того, щоб нагріти приміщення до комфортної температури взимку, потрібно було розмістити в кімнаті не один, а відразу кілька камінів. А вентиляція за допомогою каналів у нижній частині стіни викликала сильні протяги.

Це і стало важливим поштовхом для здійснення наступного відкриття середньовічних архітекторів – забезпечення припливу повітря зверху, яке здійснювалося за допомогою труб, вбудованих одна в одну. Поряд з тим, використовувалися і системи вентиляції іншого типу. У них витяжна труба опускалася в спеціальні колодязі, призначені для збирання продуктів життєдіяльності людини.

Такі вентиляційні системи протягом багатьох віків залишалися незмінними. Проте, спираючись на власний досвід та експерименти над тваринами, вчені довели, що у приміщенні, у якому відсутня вентиляція з’являється небезпечний для життя газ. А лікарі зробили висновок, що у такому житлі швидше розмножуються шкідливі бактерії і мікроорганізми та утворюється специфічний газ. Через століття вчений Антуан Лоран Лавуазьє дав назву газу «вуглекислий» і вперше прописав його формулу.

На початку дев’ятнадцятого століття, інженер Томас Тредгольд створив стандарти повітрообміну на основі власних підрахунків. Саме його норма стала першою у системі оцінювання якості повітря.На його думку, оптимальний обсяг повітря на одну людину, який би забезпечив нормальну життєдіяльність становив 7,2 м3.

Проте, із розвитком будівельної галузі, природна система вентиляції вже не задовольняла потреби повітря у приміщеннях. Так виникла механічна вентиляція, принцип дії якої полягав у створенні різниці тиску повітря за допомогою вентилятора абоежектора. Цей спосіб виявився найефективнішим, оскільки надав мешканцям оселі можливість очистити повітря від пилу, довести його до певної температури та зволожити. В 1866 у США компанія B.F. SturtevantCo. У Капітолії обладнала перший вентилятор. А вже в 1895 році була опублікована перша праця Джона Шоу Білінгса «Принципи вентиляції та опалення та їх практичне застосування», в якій були описані специфікації та стандарти вентиляції для великих громадських будівель.

У 1902 році, американець Вілліс Хевіленд Керріер створює першу у світі систему кондиціювання повітря для Нью-Йорської друкарні. Винахід контролював температуру та вологість повітря.

Починаючи з 1950 року в будинках з’являються механічні припливно-витяжні системи вентиляції.

Проте, нафтова криза 1974 року внесла значні корективи у розвиток механічної вентиляційної системи. Щоб збільшити тепловий опір і зменшити витік повітря зі споруд, архітектори почали масово утеплювати будівлі.Тому, збудовані в період з 1974 по 1988рік погано вентилювалися. А люди, які перебували всередині страждали на головний біль, запаморочення, сонливість, втому, подразнення очей та часті респіраторні захворювання.

У 1998 році був окреслений синдром «хворої будівлі». Це призвело до того, що вже в 90-х роках кінця XX століття більшість будівель була обладнана механічною вентиляцією з рекуперацією енергії. У таких системах використовувалися вентилятори, повітроводи, шумопоглиначі, електричні двигуни, повітронагрівачі, пиловловлювачі та сучасні принципи керування обладнанням.

Одним з кращих рішень для організації сучасної вентиляції є рекуператори Prana. Прогресивна запатентована технологія на основі мідного теплообмінника забезпечує збереження до 96% тепла і прохолоди в приміщенні та забезпечує якісний повітрообмін 24 години на добу.